Враження від стажування у Лабораторії Термодинаміки Розчинів та Полімерів у Клермон-Феррані (Франція)

Вже багато написано про враження від наукового туризму, про переваги стажування, про нові знайомства, тож я не буду оригінальним і сповіщу вам, мої друзі, про французьку гостинність, французькі страви та спробую відповісти на запитання «чому Україна – не Франція?»
Так от, після отримання ґранту на наукові дослідження і відкриття візи я розпочав свою незабутню подорож до найцікавішої країни світу, до однієї з найкращих лабораторій Європи – Лабораторії Термодинаміки Розчинів та Полімерів у Клермон-Феррані.

Там я досліджував характеристики нових робочих тіл для використання в енергопристроях майбутнього. Працював на унікальному інструменті, розробленому польським вченим, проф. Рандзіо (Інститут Фізичної Хімії, Академія наук Польщі, Варшава) за сумісництвом з моїм науковим керівником проф. Єрошенко В.А. (НТУУ «КПІ»).
Коли поїздом подорожував із Парижу в місто Клермон, то в моїй пам’яті відкарбувалося ось таке бачення країни. Ландшафт і природа Франції дуже подібні до Центральної та Південної України. Проте Франція, на перший погляд – це начебто велике, дуже культурне і охайне село. Чисті і нескінченні поля пшениці, зелені луги, на яких пасуться стада корів, поодинокі могутні дерева, від яких по землі розтягуються велитенські тіні. Старезні маленькі міста дивують своїми пустими вулицями, простотою у всьому. І тільки помпезний Париж нагадує столицю світу. Розкішний, людний, з великою кількістю архітектурних пам’яток та гігантських музеїв. Проте в одному Париж все ж таки поступається українській столиці. Рідний Київ розташований на кручах широкої прекрасної річки Дніпро, береги якої вкриті густими лісами. І коли французькі колеги дивилися Євро 2012, то були дуже вражені масштабністю Славутича, адже ні у Франції, ні в Португалії немає таких річок. Мене частенько запитували: «Чи не на морі розташований Київ? – Ні, то у нас такі річки! – відповідав я»
Перше моє враження по прибуттю в лабораторію – це її багата технічна і матеріальна база. Тут були найновітніші прилади та інструменти для дослідження термодинаміки іонних рідин, полімерів, пористих матеріалів; потужні суперкомп’ютери для процесів моделювання – коротко кажучи, мрія молодого українського вченого. Другим враженням був багатонаціональний склад учасників лабораторії та різноманітність мов, якими тут розмовляли. Кожен із працюючих науковців знав не менше трьох мов, а деякі володіли і всіма п’ятьма. Якось чую: хтось говорить знайомою англійською і враз перемикається на португальську, а потім на французьку. Як виявилося, то був директор лабораторії, португалець за походженням; про нього говорять, що він геній. Переважна більшість персоналу лабораторії – французи, на рівні з ними по кількості – португальці, там же були англійці, мексиканці, венесуельці, індуси, і ще був один чех – Володимир Маєр, який вільно говорить російською і дуже цікавився політичною ситуацією в Україні. В перший же день мій керівник проф. Жан-П’єр Грол’є повів мене до ресторану, де ми відвідали французько-італійські страви: смачний хліб із зеленим салатом, спагетті під соусом болоньєзе і французький десерт під назвою «флан». Проф. Грол’є – чудова людина з приємною посмішкою і відмінним почуттям гумору, турбувався про нас, своїх аспірантів, як про своїх дітей, з якими ми, доречі, також товаришували. Він частенько забирав нас вечеряти до свого чарівного будиночку, де нас пригощали смачними їствами, приготовленими дружиною професора: м’ясна страва тартак (сирий м’ясний фарш із яйцем), запечена риба, картопля в мундирах, зелені салати, різноманіття сирів (найвідоміший з місцевих – «Санектар»), і як же не пригостити французькими винами! Не раз ми відвідували його двохсотлітній сімейний будиночок із садибою у місті Варенн-сюр-Альє з ночівкою. Запрошував професор відвідати  і мальовничі міста Віші та Гренобль, а також місцеві вулкани. Його підтримка і зацікавленість у роботі були присутні всюди: допомагав знаходити необхідні матеріали, ремонтувати обладнання, знайомив з всесвітньо відомими вченими, зокрема з директором найпотужнішого американського університету NIST, який, доречі, народився в Києві. З ними ми ділилися досліджуваними проблемами термодинаміки, пропонували свою точку зору на вирішення основних проблем нестачі енергопалива. Завдяки проф. Грол’є були встановлені нові зв’язки, нове наукове співробітництво, намічені нові майбутні проекти.
Не знаю чому, але мені щастить на людей. Гарний і дружній колектив лабораторії завжди запрошував мене на різні види спільного відпочинку. Чи то сплав по річці, чи то подорож до старезних замків, неприступних фортець, красивих палаців, чи так просто посмажити м’ясо, випити вина і поспілкуватися.
Проводжали мене урочисто. Спочатку в лабораторії зібралися гуртом, випили по келеху вина, з’їли десерт. Увечері професор запросив мене до свого будиночку на вечерю. Зібралася вся його родина, було дуже тепло і приємно. На останок сім’я Грол’є подарувала мені подорож до парку Уолт Дісней в Парижі, що мене дуже вразило. Отакий був останній вечір у Клермон-Феррані.
Стосовно головного питання – «чому Україна не Франція?» – не дуже хочется відповідати, адже роздумів на цю тему вже вдосталь, до того ж всі приблизно і так це розуміють. На мою ж думку, відповіддю на це питання є історія та географічне розташування. Я не кажу про погані кліматичні умови, я кажу, що дуже важко жити поряд із сильними імперіями. Україна – постколоніальна держава, а Франція – держава-колонізатор. Різниця, погодьтеся, відчутна. Україну завжди грабували і грабують до сих пір. Франція ж була тією державою, що завжди накопичувала свої статки і здобутки. На теренах Франції ніколи не було так багато окупантів як в Україні. Тому всі свої історичні пам’ятки і надбання французам вдалося зберегти до наших днів. Але Україна має великий шанс змінити свою долю, направити свій розвиток в правильне русло, щоб зменшити оту соціально-економічну прірву між нашими державами. Адже Україна в рамках технологій не є відсталою державою, особливо в авіакосмічній промисловості. Україна – одна з небагатьох держав у світі, у якої є замкнутий цикл виробництва найпотужніших у світі ракет-носіїв «Дніпро», а також потужних габаритних літаків імені Антонова. Не кожна багата європейська країна може похвалитися такими технологіями. В Україні продовжують народжуватись геніальні ідеї, розвиватися нові технології – навіть за відсутності фінансової підтримки. Підсумовуючи, можу лиш зазначити, що доля нашої країни в наших руках, у згуртованості наших прагнень. Отож працюючи пліч-о-пліч в єдиному руслі, ми, українці, зможемо досягнути великих успіхів, зможемо створити багату соціальну, високотехнологічну державу, якою будемо пишатися

.

Євтушенко Олексій Васильович

Comments are closed.