Враження від стажування в Магдебурзькому університеті ім. Отто-фон-Геріке (Німеччина)

Високосний 2012 рік – дивний, складний, плідний та цікавий. Особливо незвичайним і несподіваним він став для аспірантів НТУУ “КПІ” Олександра Степаненка і Юрія Гайдаєнка, які у травні-червні цього року отримали можливість пройти міжнародне стажування в країні  ідеального порядку  та ділового розмаху, у країні інноваційних ідей та продуктивних рішень – у Німеччині.


Олександр і Юрій є послідовниками фундаментальних наукових шкіл професора кафедри конструювання верстатів та машин Ю.М. Кузнєцова – “Створення верстатів нового покоління, в тому числі з паралельною кінематикою” та професора кафедри електромеханіки В.Ф. Шинкаренка – “Генетичні програми складних електромеханічних систем”.
Працюючи разом зі своїми науковими керівниками, аспіранти досягли суттєвих успіхів в своїх дослідженнях і в листопаді 2011 року пройшли стажування в Технічному університеті Габрово (Болгарія), а в цьому році вирішили прийняти участь в програмі стажування студентів, аспірантів та науково-педагогічних працівників у провідних ВНЗ світу. Подавши  результати своєї наукової діяльності до конкурсної комісії з відбору претендентів, аспіранти сподівалися на успіх. В результаті, їх досягнення не залишилися непоміченими і вони були обрані для проходження двомісячного наукового стажування в Магдебурзькому університеті ім. Отто-фон-Геріке (Німеччина).

Від умов, у яких вчаться і працюють іноземні студенти та аспіранти, захоплює подих. Відчуття постійного збентеження не покидає ні на мить, оскільки маленькі “дива” наукового прогресу та європейської культури чатують на тебе за кожним новим кроком.
Першочергове завдання для кожного приїжджаючого студента або аспіранта – це поселення. Навіть на першому, здавалося б такому банальному, кроці натикаєшся на німецьку педантичність, порядність та сумлінність. По-перше, тебе не обтяжують паперовою “тяганиною”. По-друге, процес перевірки документів настільки поверховий, що починає здаватися, що німці просто байдужі до всього, але насправді виявляється, що це настільки розвинений ступінь довіри до кожного, що для них це навіть принизливо прискіпливо перевіряти кожен папірець. По-третє, таке явище, як ставити всюди “печатки”, на кожному документі, в кількох місцях, у них зведено до мінімуму. Такий спосіб завірення документів на правдивість вже давно відходить на “смітник” історії через високу комп’ютеризацію всіх можливих закладів та перевірку і відстеження усіх видів документів за допомогою автоматизованих систем.
Друге завдання кожного студента/аспіранта – це налагодження зв’язків з іноземними  колегами. Тому після поселення – відразу ж до університету!
Коли ти потрапляєш в студмістечко, єдине бажання, яке виникає – це залишитись там назавжди. Навіть дуже скромно називати його “містечком”, оскільки – це ціле “місто”, навіть окрема “держава” зі своєю інфраструктурою, культурою, звичаями, системою харчування та пересування.
Як і в наших університетах, ти повинен за своїми документами знайти свого керівника на період стажування. Показавши в головному корпусі своє “запрошення на стажування”, отримуєш направлення у відповідний корпус та “йдеш шукати свою долю”. (Запрошення на стажування та всі можливі контакти відповідних осіб нам допоміг отримати декан спільного українсько-німецького факультету машинобудування НТУУ “КПІ” – Олександр Халімон.)
Нашим керівником став сам особисто проректор (на той момент проректор, а під час нашого стажування він став ректором) Магдебурзького університету проф. Й. Штракельян. Зустрівшись з призначеним керівником, знову шаленієш від німецької радушності та  привітності. Вражені щирістю та простотою спілкування проректора, ми з важкістю від збентеження добирали слова, щоб відрекомендувати себе та свої наукові праці. Це дуже незвично: сам проректор всього цього величезного університету  сидить навпроти тебе, пропонує каву і абсолютно нічим,  ні одягом, ні манерою розмовляти, ні кабінетом не відрізняється від звичайних аспірантів, лабораторні кабінети яких розташовані  поруч, за стінами. Дуже уважно та зацікавлено  вислухавши наші розповіді, нам було призначено зустріч на наступний день з обіцянкою вже вирішити конкретні питання необхідні нам для плідного стажування в університеті.
Наступного дня, не дивлячись  на завантаженість графіку нашого керівника (у цей період він саме балатувався на посаду ректора, та відповідно був заклопотаний усіма супутніми проблемами), наша зустріч відбулася з плідними результатами. Всі запитання, нами порушені при першій розмові, були вмить вирішені: ми отримали тимчасові студентські документи, документи для користування бібліотекою, їдальнею та WI-FI Інтернетом, до якого можна було підключитися у будь-якому куточку студмістечка. В черговий раз німецька педантичність, яка якісно переходить у безкомпромісну відповідальність, здивувала нас.

Для співпраці нам був представлений один з найкращих аспірантів університету  – Д. Шмікер, який допомагав у всьому до останнього дня. Нам була надана можливість відвідувати заняття з німецької мови разом із аспірантами та студентами інших країн. Були надані контакти професорів, діяльність яких найбільш наближена до наших дисертацій. Були розплановані графіки відвідування університету, спільних занять з іншими аспірантами, роботи яких мають таку ж тематику, як і наші наукові праці, розплановані екскурсії по студмістечку, лабораторіям університету та підприємствам.

Успішно виконавши два перших завдання, залишилось розібратися з третім –  харчування, та четвертим – відпочинок і туризм. Питання харчування частково було вирішено документами для відвідування їдальні, але це тільки на час обідньої перерви, снідати та вечеряти доводилось як вдома, за схемою: “супермаркет > пачечка макаронів :)”. Але це нас не засмучувало, оскільки обід у їдальні був такий, що мріями про нього можна було поснідати, а спогадами – повечеряти.
Там настільки якісно стежать  за харчуванням молоді, що розмаїття страв у їдальні просто вражає, а від духмяних ароматів майже піднімаєшся до небес, але ціни, звичайно,  спускають назад униз, оскільки для німців – це дуже дешево, а в перерахунку на наші гроші – це так дорого, що стає важко жувати, не те, що ковтати. Ця “просто їдальня” для них – виглядає, як “шведській стіл” для нас.
Коли питання поселення, харчування та зв’язків “з громадськістю”  вирішено, починається нарешті плідна робота. Не відходячи від тематики своїх дисертацій (“Верстати з паралельною кінематикою на модульному принципі” – О. Степаненко та “Методи інноваційного синтезу гібридних електромеханічних структур ” – Ю. Гайдаєнко), ми почали активно співпрацювати з професором Г.К. Мюрингом у напрямку верстатів з паралельною кінематикою та професорами Р. Каспером і Ф. Палісом у напрямку гібридних електромеханічних систем. Також допомогу постійно отримували від своїх земляків: хлопців з Донецьку, Луцьку, Харкова, Львова та Києва, які навчалися в цьому університеті.
Крім того, ми з радістю використали надану нам можливість виступити на конференції перед іноземними колегами. Організацією та підготовкою цього заходу і матеріалів до нього займалася також наша співвітчизниця О. Ожога-Масловська, яка допомагала на всіх етапах навчання порадами та ділом.
Якісно підготуватись вдалося не тільки завдяки нашим, вже раніше отриманим знанням, а й за допомогою побаченого.  Глибше розібратися  в аспектах своїх наукових робіт та зробити порівняльну характеристику між нашим рівнем та закордонним, вдалося завдяки вільному доступу до величезної бібліотеки, де для нас були відкриті всі джерела та місця зберігання інформації, як друковані, так і електронні. Такі бібліотеки більше нагадують музеї, які бережуть в собі інформацію, по безкрайнім просторам якої хочеться блукати та втішатися її доступністю, необмеженою кількістю, якістю і достовірністю.

Після важкої праці над своїми дисертаціями приємною частиною навчання стали екскурсії по лабораторіях університету. Ми мали можливість побачити обладнання не тільки те, що стосувалося наших наукових робіт, а ще й медичне, автомобільне, хімічне та ін. Екскурсії – один з найкращих способів проводити час: і сумління не мучить, бо, наче навчаєшся чомусь, бачиш щось нове і по справі, і руки не терпнуть від клавіатури чи олівця, та й оченята не пухнуть від невидимої частоти мерехтіння монітора. Найприємнішою несподіванкою стала для нас екскурсія на завод “SKET GmbH” Magdeburg (підприємство займається виготовленням вітрогенераторів), яку особисто влаштував і провів для нас проф. Штракельян.
Не встигши завершити всі розпочаті справи в Магдебургу, ми повинні були прямувати до Мадриду, де пройшли навчання у літній школі міжнародного рівня за напрямком: “Modeling and control using EMR with Matlab-Simulink”, яка була організована на базі університету “Universidad Carlos III de Madrid”. Під час навчання були присутні делегації з різних країн світу і ми з гордістю представляли наш університет і нашу Україну та, в результаті, отримали  сертифікати про успішне закінчення школи. Графік школи був настільки напружений та щільний, що, нажаль, побачити цю нову та цікаву для нас країну – Іспанію ми майже не мали можливості.
Повернувшись до Магдебургу, треба було хоча б частково підсумувати результати своєї роботи та проведеного там часу. Частково тому, що плани були намічені грандіозні, а час, нажаль, спливав так швидко.
Звісно, знаходячись в такій незвичайній країні, в країні, яка так різниться від нашої своєю культурою та статутом життя, нам хотілося якомога більше та глибше пізнати її не тільки зі сторони науки. Тому ми прикладали максимум зусиль, щоб викроювати час на туризм, але також з користю для справи.
Ми користувалися бюджетними варіантами транспорту: білетами “вихідного дня” та велосипедами, які нам безкоштовно та люб’язно дав на прокат наш колега – аспірант О. Клімов, оскільки інші засоби пересування, навіть просто трамвай дуже дорогі. Але чим ми подорожували не мало для нас жодного значення через те, що враження отримані під час подорожі, наприклад, до Берліну, затьмарювали буденність.
Ми побачили історичні пам’ятки, потрапили до музеїв, побували в католицьких  храмах, які так сильно різняться від звичних нам православних. Незабутні враження отримали від легендарного Рейхстагу, в який до нашого великого здивування можна потрапити абсолютно безкоштовно, але за попереднім запитом на сайті.
Одні вихідні ми присвятили столиці Німеччини, інші – Лейпцигу, містечку, яке на перший погляд нічим не різниться від інших, але саме там ми побачили грандіозне дійство – велопарад. Дуже культурний, добре організований захід вразив своєю безпосередністю. Зібравшись всі разом (від старого до малого), німці вітали один одного та пропагандували виключно здоровий спосіб життя. Намагались привернути увагу до проблеми екології та власним прикладом доводили, що варто пересісти з машин за кермо двоколісного друга. Проблема чистоти повітря і навколишнього середовища у них одна з найважливіших, тому приїжджаючи до будь-якого міста цієї країни, можна побачити безліч велосипедистів (навіть літніх людей років так під 70), які користуються продумано збудованими і акуратно розміченими велодоріжками. Немає жодної  вулиці, навіть самої малесенької, де б не виділялась іншим кольором асфальтного покриття доріжка для велосипедистів. Безліч величезних веломагазинів так і навіюють нестримне бажання придбати велодруга та залучитись до здорового способу життя.
Передостанні вільні вихідні ми присвятили Східній Німеччині, а саме гордості цієї країни – заповіднику “Саксонська Швейцарія”. Цей природний заповідник дивує своєю красою та простотою, здавалося б, що там особливого – просто ліс, просто скелі. Але насправді – це широти і простори, від яких шаленіють очі, а від чистоти повітря – легені. Захоплює дух неосяжність простору, незайманого, недоторканого і такого далекого від цивілізації. Там відсутні жодні розваги, до яких ми звикли, це просто місце, де мешкають люди, не чіпаючи та не псуючи природної первозданної краси. Люди, у яких модернізація та цивілізація наукового прогресу та ладу життя виринає з усіх щілин їхнього буття, але які змогли жити в цій красі,  не завдаючи їй шкоди. Німці не тільки вболівають за чистоту повітря, але й дбають про довкілля. Головне те, що вони це роблять не на словах, а доводять ділом. Оскільки, чистота в їхніх серцях та розумі дивиться на тебе з від усюди: з чистого недоторканого заповідника, з чистих вулиць та доріг, з чистих та не понівечених, навіть майже пахучих урн та баків для сміття, з відсутності бездомних людей та тварин на вулицях міст та ін.
Повертаючись до Магдебургу з цього чудо природного парку, ми не могли оминути місто, яке стояло на нашому шляху – Дрезден. Про нього можна розповідати з подивом та захопленням годинами. Ці історичні пам’ятки та будівлі неможливо описати словами, це треба тільки бачити очима. Ці кольори і ця архітектура, ця вишуканість та водночас граційність споруд, ця наповненість і цілісність… Дрезден – це культурна та історична столиця країни підвищених стандартів. Музеї та галереї, кінозали та театри, парки та площі – все так хочеться побачити, відвідати, пізнати! Але, сумно усвідомлювати, що час та кошти корегують графік прогулянки у цьому чарівному місті. Тому, користуючись нагодою, ми відвідали тільки один заклад, який вартий кількох – це всесвітньо відома картинна галерея “Старих майстрів”, де серед інших світових шедеврів побачили на власні очі легендарне полотно в оригіналі – “Сікстинська Мадонна” (картина Рафаеля, яка з 1754 року знаходиться в Галереї “Старих майстрів”, у Дрездені).
Враження від побаченого викарбувались у нашій пам’яті та душі, щирість, вічливість та порядність, з якою ми зіткнулися, назавжди залишиться в наших серцях. Звісно, як і всі мандрівники, ми з великим сумом залишали цю країну консерватизму, доведеного до високорозвиненої сумлінності та відповідальності. Але повернення на Батьківщину теж приємний і важливий момент, не тільки тому, що сумуєш за близькими, а ще й тому, що бачиш простір, де ще впроваджувати та впроваджувати технології, побачені нами. Тому кінець поїздки – це початок життя з новими поглядами та новими стандартами мислення. В серці виникає не тільки сум від’їзду, а й оптимізм та підсилення віри в свою рідну Країну, яка так потребує своїх висококваліфікованих працівників, щоб вперто підіймати національну ідею, державну культуру та науку на вищий щабель. Не ховатися від труднощів та не ухилятися від проблем сьогодення, а навпаки сміливо, вже з досвідом за плечима, з вогником в очах, які бачили краще, з вірою в серці, що це краще може бути і вдома, прямувати крізь життєві бурі до чистого, світлого майбутнього нашої Батьківщини, яке так близько і так далеко, як горизонт для корабля. Подорожувати треба, навіть необхідно, бо варто бачити те, до чого прагнути, щоб повертаючись додому, точно знати, який світ будувати навколо себе, не точну копію того, що вже десь бачив, а нову покращену модель свого життя.

Comments are closed.