Враження від Словаччини

Майже всі просять мене написати як там за кордоном, що до чого… Отож, мої рідні, я пишу Вам! Усім Вам і кожному окремо!..
Я не збираюся складати сценарій якогось майбутнього фільму, придумувати якийсь добрий і розумний сюжет – це не цікаво мені. Мій сценарій – моє життя, цей сюжет не буде нудним для Вас, повірте мені!

Я буду намагатися бути з вами максимально відвертим, наскільки це, дійсно, в мене вийде. Я сподіваюся, що цей запис буде корисним Вам! Та в першу чергу – я хочу виступити перед Вами, щоб поділитися своїми переживаннями під час поїздки, щоб заразити Вас цією, такою приємною, хворобою пізнання нового.

Я назвав цей короткий нарис – «Зачарований…» Чому саме так? Тому що, так воно і є. Я дійсно зачарований своєю країною, Європою, світом, цим життям! Отож, підставляйте в ці три крапки все, що вам найбільше подобається з перерахованого

 

Науковий туризм

Скільки разів свого, наче такого довгого, студентського життя я чув цю комбінацію слів. І поїхати на стажування в цікаве місце хотілося завжди. Але все не до того було… Вже і закінчив КПІ, і на підприємстві давно працюю. Але після вступу до аспірантури наче з’явилися додаткові можливості, в тому числі, і реалізація цієї цікавої комбінації слів. Знайомі молоді вчені розповіли мені про програму стажування в Словацькій Республіці, описуючи всі переваги таких поїздок. Я подав необхідні документи, написав перелік своїх наукових робіт, абсолютно до кінця не усвідомлюючи, що така поїздка дійсно реальна річ. Та все ж, звісно, я сподівався, вірив, очікував тієї миті, коли мені надійде повідомлення про виграш стипендії за цією програмою.
І тепер вже я, після піврічної поїздки до Словаччини, буду рекламувати усі можливості, усі переваги міжнародного спілкування, наукового туризму… А їх дійсно дуже багато!
В Братіславі я вивчав розробки дослідників Інституту Інформатики , в якому знаходився.

Дуже привітні люди оточували мене, завжди ставилися з повагою, допомагали при вивченні нового матеріалу, дуже кваліфіковано консультували. Приємно було співпрацювати з колективом, бути задіяним в їхніх проектах, вивчати нові методи, деякі з яких я хочу застосувати в своїй науковій роботі та на підприємстві, де працюю. Кожен мій робочий день я відкривав щось нове, маючи доступ до лабораторій інституту та їхніх матеріалів. Я проходив стажування у відділі моделювання дискретних систем, а також співпрацював із відділом паралельного та розподіленого програмування, вивчав склад та застосування багатоагентних систем, онтології, сучасні програмні методи планування графіку роботи підприємства. Ці методи я вивчаю зараз вже в Україні, продовжуючи співпрацювати з колективом Інституту Інформатики.
Жив я в гуртожитку («убитовня» словацькою) від Академії Наук. Але умови там були не менш ніж в тризірковому готелі, а якщо оцінювати по нашій системі – і того вище… В «убитовні» ми мали наче справжню інтернаціональну сім’ю. Я мав братів і сестер з Італії, Польщі, Японії, Ірландії, Іспанії, Туреччини, Німеччини та Росії. Кожен вечір вели ми жваві розмови, обговорюючи останні новини, жартували або, навіть, вели філософські диспути; ми допомагали один одному, підтримували, коли комусь було важко. Також дивилися футбол, вболіваючи за свої рідні команди та вже за рідну нам словацьку збірну. Майже кожен вечір мали ми святкову вечерю з національної кухні якоїсь країни.
І, звичайно ж, окреме слово про мої подорожі. Наша компанія на вихідних подорожувала Словаччиною, країнами Центральної та Західної Європи. І нам було достатньо не такої вже великої стипендії, щоб подорожувати, насолоджуватися духом «вільної Європи». Ми використовували бюджетні авіалінії, щоб полетіти в Мілан або в Стокгольм, користувалися студентськими знижками по ISIC, коли їздили автобусом або поїздом у Відень чи Прагу, Будапешт чи Краків, Брно чи Берлін. Ми замовляли недорогі місця в готелях, та завжди мали дуже пристойні умови життя. Братіслава має дуже зручне розташування: година їзди – і ви у Відні, дві години – і в Будапешті… Я відчував себе справжнім європейцем, я був часткою однієї сім’ї з багатьох, таких різних, родичів.
А у самій Словаччині, цій справжній красуні Центральної Європи, близько двохсот середньовічних замків, деякі з яких у руїнах, деякі перебудовані у значно пізніший час після першої побудови, та багато й таких, які збереглися в дуже гарному стані й до наших часів. Також доволі високі гори – Високі Татри (найвищі верхи Карпатського масиву знаходяться саме тут) прикрашають північ цієї країни, де отримуєш неймовірне задоволення в будь-яку пору року: взимку та весною – від катання на лижах, в інший час – роблячи міні-походи по цим місцям, уважно слідкуючи за маркерами вздовж дороги. А ще Словаччина має своє море! Це для Вас географічне відкриття? Для мене теж було! Та Словацьке море знаходиться під землею! Просто неймовірна кількість СПА – курортів в цій країні!
Спілкувався я, особливо коли тільки приїхав, англійською мовою. Хоча вже через місяць доволі непогано розумів словацьку (яка дуже близька до української), міг замовити щось, спитати, навіть, поспілкуватися. В інституті та гуртожитку робочою мовою була англійська.
Отож, хочу зробити такі висновки за результатами своєї поїздки: міжнародна співпраця – це справжнє особисте зростання у професійному, моральному, духовному плані, це нові знайомства, емоції, спогади на все життя, неймовірний життєвий досвід, практика з іноземних мов, з вивчення культури та досвіду різних народів, міжнародні контакти для подальшої співпраці. Я раджу усім, по можливості, хоча б, навіть, і на недовгий термін, поїхати по якійсь з багатьох програм із міжнародної співпраці. Це буде Ваше особисте зростання, це буде користь для нашої країни! Шукайте – і знайдете, стукайте – й відкриють Вам!

І, на останок, вірш, який народився за декілька днів до мого від’їзду з Братіслави:
Все так було добре.
Півроку без віршів…
По морю широкому
Плив собі – плив.
У небі безкрайньому
Квіти розкидував.
У світі шаленому
Жив собі – жив…

І причин для печалі нема.
І пригоди нові попереду.
Тільки душу гризе туга
За вже рідним словацьким берегом.
Про минуле вже думки нема.
Про майбутнє – лише розпливчато
Думи думаю. Сходжу з ума…
Братіслава – моє кохання ти!

 

Дмитро Конотоп, аспірант ФАКС

Comments are closed.